"Забуті імена": учасник драми Динамо – Спартак, на честь якого зварили пиво

Джерело: 24 канал

Про шлях з Динамо у Спартак, особливу поїздку в Ізраїль та епохальний матч на Республіканському стадіоні Олег Надуда згадує у традиційній рубриці разом зі Збірна24.

– Народився 23 лютого 1971 року у Києві. – Дебютував за збірну – 26 квітня 1995 року в матчі проти збірної Естонії (1:0). – Зіграв 1 матч за збірну України. – Працює тренером у юнацькій збірній України (U-17) в тренерському штабі Сергія Нагорняка.

Київ

Шлях корінного киянина Олега Надуди у футбол складно назвати особливо оригінальним. "Мій однокласник прочитав оголошення про те, що у динамівській школі відбувається відбір дітей, – згадує Олег Миколайович в інтерв'ю Збірна24. – Я розповів про це батькові, він взяв мене за руку і повів на перегляд". Надуда згадує, як потрапив у групу до Анатолія Бишовця – вже вдома увечері батько розповів синові детальніше про те, з ким вони бачилися у школі Динамо. Після цього хлопець зрозумів, що тренуватиметься у справжньої легенди.

Читайте також "Забуті імена". Філолог, якого помітили на пляжі – він забив особливий гол і ненавидів пенальті

У 13-річному віці Надуда разом з іншими хлопчаками подавав м'ячі на Республіканському стадіоні.

Для мене було справжнім щастям спостерігати за тим, як поруч бігають такі майстри як Олег Блохін та Леонід Буряк. Я захоплювався їхньою грою і переймав усе найкраще, – згадує Надуда.

Армія

Манера гри майбутнього футболіста збірної України була впізнаваною через невисокий зріст. У зрілому віці він складав 169 сантиметрів. "У всіх своїх класах навіть неспортивного спрямування я завжди був одним з останніх через зріст, – каже Олег. – Проте на полі намагався компенсувати це завдяки швидкості та оперативності прийняття рішення".

Незважаючи на дитячі мрії та прагнення потрапити в Динамо, Надуда розумів, що шансів закріпитися у рідному клубі практично немає. "Я грав за дублюючий склад, коли він був одним з найкращих в СРСР. Крім того, до роботи якраз залучили 6 хлопців, які напередодні в Канаді стали чемпіонами світу серед юнаків. Бачив, що боротися з ними буде складно. До того ж настав час йти до армії – так я потрапив у київський СКА".

Олег Миколайович зізнається, що армійські порядки відчув не особливо, адже більшість часу проводив на футбольному полі, а не у казармах.

Лише під новий рік наприкінці сезону ми заїжджали в роту. Це тривало протягом тижня. Охороняли якісь об'єкти, дотримувалися армійської дисципліни... Напевно, лише тоді приходило усвідомлення і розуміння того, що ти перебуваєш в армії, – ділиться спогадами Надуда.

Читайте також "Забуті імена". Трагічна історія футболіста збірної України, який згаснув у 25

Вінниця

Разом із проведенням першого незалежного чемпіонату України Олег Надуда переїжджає у Вінницю, де стає гравцем місцевої Ниви. Протягом наступних трьох сезонів Надуда виконує функції незмінного гравця основи нової команди. З-поміж 18 поєдинків прем'єрного чемпіонату лише два футболісти взяли участь у 17 іграх. Одним з них був якраз Олег Надуда, на якого зробили ставку тренери Ниви – спочатку В'ячеслав Грозний, а потім Валерій Петров.

Надуда каже, що вдячний дотепер Ігорю Гатаулліну та В'ячеславу Грозному – саме вони запросили 21-річного футболіста у Вінницю. Олег Миколайович зізнається, що сумнівався чи варто переїжджати. "Зрештою, воно того вартувало – у Ниві я розкрився як футболіст. Також вдячний і Юхиму Школьникову, який потім тренував Ниву. Скажу відверто – у нас були непорозуміння, ми частенько не могли знайти спільної точки зору. Але саме у Вінниці я відбувся як футболіст і сформувався у людському аспекті", – запевняє Надуда.

До речі, остаточне примирення Надуди та тренера-ветерана Школьникова відбулося після того, як Олег залишив Вінницю і вже був гравцем Спартака, а Юхим Григорович тренував чернігівську Десну.

Ми сіли за стіл після товариського матчу у Шаргороді, куди я приїхав на запрошення президента місцевої команди і попросив пробачення. Я розумів, що у багатьох моментах помилявся і реагував не зовсім правильно на слова тренера. Ми обійнялися, поцілувалися і роз'їхалися друзями, – каже Надуда.

Спартак

У 1994-му на запрошення Олександра Тарханова, який входив у тренерський штаб Спартака, Надуда вирушає у Москву. "Мене прийняли нормально, проблем з адаптацією не було. До того ж за Спартак виступало чимало українських хлопців: Цимбалар, Нікіфоров, Тернавський, Тяпушкін. Єдина складність – звикання до спартаківського футболу. Якщо Динамо використовувало довгий пас і все відбувалося динамічніше, то у Москві футбол був повільнішим. Процес перебудови сприймався важко", – розповідає Олег Миколайович.

До теми "Забуті імена". Синьо-жовтий росіянин: вчив мову, був кумиром у Тернополі, вражав харизмою

Ще одна складність – робота з Олегом Романцевим. Закритий стиль спілкування головного тренера Спартака не завжди однозначно сприймався в колективі. Надуда каже, що часто не розумів, як саме зіграв, адже Романцев жодним чином не пояснював свої дії. У тому році Надуда провів два матчі за москвичів у Лізі чемпіонів: в Мюнхені проти Баварії та у рідному Києві проти Динамо.

Взагалі протистояння Динамо – Спартак на Республіканському, яке завершилося драматичною перемогою господарів 3:2, запам'яталося Надуді на все життя. Саме після його передачі на Миколу Пісарєва рахунок у Києві було відкрито. Щоправда, згодом був дубль Віктора Леоненка і контрольний постріл юного Сергія Реброва.

До гри були одні емоції, після фінального свистка – зовсім інші. Коли почув це ревіння 100 тисяч глядачів рідного Києва… Напевно, це найбільш драматичний матч мого життя. Такої втоми я не відчував ніколи, як після битви Динамо і Спартака. Ледве дійшов до роздягальні – всі хлопці виклалися на повну. Одночасно найкращий і найгірший поєдинок, який був у моїй кар'єрі, – коментує двобій епохи Надуда.

Збірна

В біографії нашого героя є один поєдинок у футболці національної збірної України. В рамках відбору на Чемпіонат Європи-1996 Анатолій Коньков викликав у табір головної команди країни двох легіонерів московського Спартака: Олега Надуду та Сергія Нагорняка. Обидва вийшли у стартовому складі на матч у Таллінні проти збірної Естонії. Того дня "синьо-жовті" перемогли завдяки єдиному голу Тімерлана Гусейнова.

Було приємно, коли отримав звістку про виклик. Проте, коли тобі видають гетри, а вони вже подерті. Коли тобі дають костюм, а він ношений перед тобою… З'являється відчуття відрази. Естонців перемогли, начебто все гаразд. Але в літаку спочатку обіцяють дві тисячі доларів преміальних, а потім вже зменшують до тисячі. Складалося враження, що ця збірна нікому не була потрібна. Все виключно для галочки, – з сумом пригадує Надуда.

Зате виключно позитивні спогади в Олега Миколайовича про колектив тієї команди і роботу з Анатолієм Коньковим: "Перед грою він зібрав футболістів: кожну ланку окремо. Мене викликали з півзахисниками – Анатолій Дмитрович детально пояснив, що хоче бачити від нас на полі".

Ізраїль

Як часто буває у житті, великі речі трапляються спонтанно. Олег Надуда, який ще виступав за Спартак, травмувався і вирушив на реабілітацію в Ізраїль. "Думав, що підлікуюся, а затримався там на 5 років. Потрапив у команду, де з першого тренування відчув себе, ніби вдома. Земля Обітована стала рідною домівкою", – каже ексфутболіст.

Читайте також "Забуті імена". Забивав Барселоні, виграв 6 чемпіонств з Динамо, переживає життєву кризу

Надуда дуже швидко став своїм у Маккабі з Герцлії і виконував роль лідера команди. Навіть через багато років після виступів у Ізраїлі, про Надуду не забули. "Якось мені телефонує Сергій Нагорняк. Мовляв, в Ізраїлі випустили пиво на мою честь. Подумав, що Сергій травить мене. Потім глянув в інтернеті – справді було таке. У якості подяки за мою гру місцева пивоварня випустила колекційну лімітовану серію пива із моїм зображенням та автографом", – розповідає Надуда, який сам не є великим фанатом пива і вживає хмільний напій дуже рідко.

Президент Маккабі пропонував Надуді залишатися в Ізраїлі і навіть одружитися там на місцевій дівчині. "Тягнуло на Батьківщину", – каже Надуда, який повернувся в Україну, виступав тут на аматорському рівні, а потім розпочав тренерську діяльність.

Для Надуди 50-річний ювілей це, скоріше, сумна дата, адже він не особливо любить святкувати дні народження. "Колись я думав, що 50 це багато. Втім тепер досягнув цієї позначки і розумію, що це виключно цифри. Вони змінюються, а ти разом з ними стаєш розумнішим", – вважає Олег Надуда.