Взагалі той вечір був знаковим для одразу чотирьох гравців української національної команди: Шевченка, Мізіна, Калітвінцева та Мартинова. Усі вони вперше зіграли за збірну України. А ще загребська поразка з рахунком 0:4 залишалася для українців найбільшою протягом наступних 25-ти років, аж до фіаско на "Стад де Франс" 1:7 (за цей час наша команда лише повторювала антирекорд і програвала ще тричі з рахунком 0:4).

Читайте також Не вагався і знав, що хочу грати за Україну, – особливий легіонер збірної, який відмовив Росії

"Нам протистояв не просто суперник з приставкою "супер", а справді шалена команда, – ділиться спогадами із Збірна24 Сергій Мізін. – Асановіч, Бокшич, Шукер вважалися тоді гравцями топового рівня. До того ж у Загребі зібрався повний стадіон.

Деякі гравці боялися навіть з роздягальні вийти. Звичайно, з першим дотиком все це минуло, проте реально було непросто. В будь-якому разі ми отримали неоціненний досвід. Так, у нас було чимало дебютантів, боротися складно, але ми налаштовувалися і билися як могли.

Якщо Мізін потім провів не один поєдинок у синьо-жовтій футболці і зробив чудову кар’єру у збірній, то для Юрія Мартинова цей виклик у національну команду залишився єдиним і особливим. Додавало значимості цьому факту й те, що на той час його Зірка-НІБАС виступала у Першій лізі!

Про те, що лідера кіровоградців викличуть до збірної, вели мову заздалегідь. Перед стартом чемпіонату Зірка брала участь в турнірі, що відбувався в Миколаєві. Спостерігав за цим змаганням і наставник "синьо-жовтих" Анатолій Коньков. "Спочатку хлопці не знали, хто я і звідки, – згадував Юрій Мартинов. – Жартів було багато. Тим більше, в колективі перебували четверо одеситів: Букель, Сак, Суслов і Телесненко. Проблем не виникало – одесити грали в доміно, а кияни віддавали перевагу картам на бажання. На зборах в Австрії Тяпушкіна змушували проводити розминку, а Леоненку загадали стати на ваги, які на весь голос оголошують результат. Настрій в команді був чудовим".

Мартинов розумів, що попереду на нього чекає матч проти однієї з найсильніших команд світу. "Десь на 12-й хвилині я вперше зупинився. Доводилося бігати без упину. Я грав на позиції під єдиним форвардом Леоненком. Позаду мене розташувався Калітвінцев. Після першого пропущеного гола я глянув на Юру і побачив, що він шалено втомився. Ми просто не встигали за хорватами. Не було можливості навіть глянути, проти кого граєш. Не кажу вже про те, щоб слово одне одному сказати", – ділився спогадами Юрій Петрович.

Той двобій на "Максимирі" Мартинов вважає одним з найбільш пам’ятних у кар’єрі. "Пригадую момент, коли діти розтягнули наш прапор. Відчув гордість за себе, за країну. Коли я повернувся в Кіровоград, то перше, що сказав журналістам: "Заради таких хвилин варто жити". Ще дитиною я мріяв про таку мить. У дитинстві ще зрозумів, що у футболі є речі, набагато важливіші за гроші, – казав улюбленець вболівальників Зірки. – Коли пригадую, як у Кіровограді підтримували особисто мене і скандували моє прізвище, то Загреб видавався дрібницею. Наші вболівальники розбалували мене. Місто переживало бум, люди переглядали матчі на деревах. Тому 17 кіровоградських тисяч могли затьмарити 45 загребських без проблем".

Багато емоцій залишилося у Мартинова не лише від самої гри. Після поєдинку його та Юрія Букеля жеребкуванням обрали для здачі допінг-тесту. "Мене замінили в перерві, і я пішов в душ, сходив у туалет. Після гри забігає чоловік у роздягальню і каже: "Номер 4 і номер 6 ходіть за мною, будете здавати аналізи". Юра Букель, який грав під четвертим номером, провів весь матч і був готовий іти відразу. А я всю справу вже зробив у перерві. Як же я здам аналізи? Хорвати прийшли пізніше, веселі такі. Нам дали по баночці пива. Але мені це не допомагало. Почали про щось говорити. Англійської я не знав, тому обмежився кількома словами.

Спочатку хотів з Робертом Просінечкі, який нещодавно перейшов у Барселону, обмінятися куртками. Втім потім подумав про себе: дебютував, влетіли 0:4, зіграв не найкращий матч, вся команда чекає на мене… Залишалося ще зайти в літак у куртці з хорватськими "шашечками".

Я був голодним, відбігав перший тайм, аналізи здати не міг. Гримуча суміш… Пиво мало прискорити процес, та все це затягнулося. Хлопці сміялися наді мною, як це я так умудрився. Однак всі зробили вигляд, що ніхто нічого не помітив. Нас добряче "відвозили" хорвати, я прийшов у літак і моментально заснув", – згадував один з найбільш насичених днів свого життя Мартинов.

"Чесно кажучи, не розумію, чому так усе сталося, – розповідав через багато років воротар Дмитро Тяпушкін. – Насправді, хорвати тоді були дуже потужними. Навіть попри те, що пенальті в мої ворота був наслідком провокації. Ми просто потрапили під каток. Ця гра добре закарбувалася мені в пам’яті, пам’ятаю кожен гол. Я повинен був тоді зіграти краще. Усе ж таки чотири м’ячі пропустив".

"А там і згадувати нема чого – нас просто "відвозили", – у властивій іронічній манері коментує той поєдинок для Збірна24 Віктор Леоненко. – Заслужена перемога хорватів. Для нас такі матчі вважалися чимось особливим, так собі новинка. У складі господарів на поле вийшли зірки типу Бобана і Просінечкі, а за нас грали кілька дебютантів. Ми просто дивилися, а хорвати грали (посміхається). Зрештою, це теж цікавий досвід, який допоміг нам у майбутньому".

Читайте також Історія одного матчу: Африканська прем'єра або "Сашко, де ти гуляв?"

У стартовий склад українців на загребський матч не потрапив Геннадій Орбу. Однак по перерві Анатолій Коньков випустив півзахисника Шахтаря. "Оскільки я опинився у запасі, то залишився у роздягальні разом із запасними футболістами – тоді існувала така традиція розтиратися перед грою, – згадує Геннадій Григорович в коментарі Збірна24. – Залишав роздягальню останнім і поки дійшов через тунель під крики місцевої торсиди, то наші програвали 0:1. Не встиг сісти на лавку запасних, як ми пропустили вдруге. Тільки сів, а Коньков відразу скомандував: "Чого сидиш? Давай, готуйся на другий тайм". По перерві ми пропустили ще двічі і поїхали додому ні з чим".

Букель – другий праворуч у верхньому ряді

"Насамперед варто зауважити, що у нас був надзвичайно сильний суперник, – каже в інтерв’ю Збірна24 Юрій Букель. – На Євро хорвати програли у чвертьфіналі Німеччині, майбутньому чемпіону. А через два роки стали третіми на Чемпіонаті світу. У збірної України просто не було шансів. Варто хоча б глянути на імен: Шукер, Бобан і Просінечкі тоді перебували просто таки в ідеальній формі".

Сам Букель не був готовим до гри на сто відсотків, проте Анатолій Коньков ризикнув і поставив захисника Чорноморця у стартовий склад. "Я дуже хотів зіграти за збірну. Тому вийшов на поле з перемотаною ногою. При тому, що два-три тижні не тренувався у загальній групі", – розповідає Юрій Олександрович.

Збірна України невдало провела не тільки гру в Загребі, а й загалом весь відбірний цикл і на Євро не поїхала. "Синьо-жовті" фінішували четвертими у групі після Хорватії, Італії та Литви. Усі великі перемоги і приємні миттєвості були попереду.

ПРОТОКОЛ

Хорватія – Україна 4:0

25.03.1995 року. Загреб. Стадіон "Максимир".

Україна: Тяпушкін, Лужний (к), Телесненко, Букель, Шматоваленко, Мартинов (Орбу, 46), Мізін, Калітвінцев, Шевченко, Леоненко, Коновалов.
Тренер: Анатолій Коньков.

Голи: Бобан (13), Шукер (20, 80), Просінечкі (71, з пенальті).