Історія одного матчу: Африканська прем'єра або "Сашко, де ти гуляв?"

Джерело: 24 канал

"Впливові підприємці" у складі української делегації

У 2003-му році збірна України під керівництвом Леоніда Буряка не вийшла на Чемпіонат Європи і до майбутнього Мундіалю головну команду країни взявся готувати Олег Блохін. 18 вересня того ж року відбулася одна з найбільш епічних пресконференцій в історії нашого футболу.

Читайте також "Забуті імена". Забивав Барселоні, виграв 6 чемпіонств з Динамо, переживає життєву кризу

Я вам відразу сказав: ми не потрапимо в плей-оф, ми відразу вийдемо у фінальну частину Чемпіонату світу-2006. Я максималістом був, я ним і залишився. Я не говоритиму "напевно", "я не впевнений" або ще щось подібне. Сьогодні на засіданні Виконкому я чесно сказав, що ми повинні напряму потрапити до фінальної частини Чемпіонату світу", – випалив тоді новоспечений наставник збірної.

Менше ніж через місяць Олег Володимирович дебютував за штурвалом "синьо-жовтих" з непереконливого двобою проти македонців – 0:0 на "Олімпійському". Відтак новий рік вся країна розпочинала з певними надіями і хвилюванням. Стартовий матч 2004-го ми повинні були провести у Тріполі проти збірної Лівії. Особлива зустріч з багатьох причин.

Найперша і доволі дрібна річ – час проведення спарингу. На той момент збірна України лише двічі у своїй історії проводила більш ранні матчі. 14 лютого 2001-го команда Валерія Лобановського гостювала у Грузії, а 12 лютого 2003-го "синьо-жовті" на чолі з Леонідом Буряком грали у турецькому Ізмірі. В обидвох поєдинках були зафіксовані нульові нічиї.

Взагалі ідея проведення матчу у Лівії виглядала трохи незвично. Найцікавішу версію щодо місця проведення зустрічі та імені суперника підготували в авторитетному ВВС Ukrainian. "Попри те, що керівники українського футболу наполягають на важливості спортивного результату, багато оглядачів вважають, що Київ у Лівії переслідує передусім економічні інтереси, розміри яких виміряються мільйонами доларів… З Тріполі також повідомляють, що у складі делегації України прибула впливова група підприємців. Припускають, що вони матимуть важливі контакти з місцевими офіційними особами. Київ розраховує на пожвавлення економічних відносин з Лівією та участь у видобутку лівійської нафти і модернізації енергетичної галузі тієї країни. А в жовтні минулого року Лівію відвідав президент Кучма", – глибоко у корінь дивились тоді оглядачі ЗМІ, які припускали, що матч Лівія – Україна стане своєрідним рекламним заходом.

Попри усю неоднозначність лівійської верхівки, яку уособлював Муаммар Каддафі, у квітні 2003-го на північ Африки вирушила збірна Аргентини, а ще раніше, в серпні 2002-го, там відбувся матч за Суперкубок Італії між Ювентусом та Пармою.

Крім того, в італійську Перуджу перейшов син лівійського правителя Сааді Каддафі, який проти України не грав і, як потім сам розповів, навіть не бачив трансляції. Все через те, що Каддафі-молодший намагався налагодити клубні справи.

Тренер Баль на позиції захисника

Напередодні зустрічі національних збірних у Лівії зіграли "молодіжки". Команда Павла Яковенка розійшлася миром з господарями – 0:0. Старань Мілевського, Іщенка, Ярмаша та Чеберячка виявилося недостатньо.

Кадрова ситуація у команді Олега Блохіна перед вильотом в Африку була далекою від ідеалу. Сергій Мізін приїхав із травмою. Через проблеми зі здоров’ям у Лівію не полетіли також Олег Гусєв та Юрій Дмитрулін. До останнього незрозумілою була ситуація із Богданом Шершуном та Денисом Онищенком, у паспортах яких стояли ізраїльські візи – вони закривали футболістам дорогу у Лівію. Блохін навіть жартував: "На позиції останнього захисника готується зіграти Андрій Баль".

Денис Онищенко в матчі проти збірної Лівії

А ще з Мілану до Києва прибув Андрій Шевченко, проте через напружений графік (4 матчі за 9 днів), тренерський штаб вирішив дати лідеру можливість перепочити. Не могли допомогти збірній у Тріполі гравці Дніпра, які готувалися до 1/16 фіналу Кубка УЄФА проти Марселя.

Жодної інформації про гру суперника

Спаринг з Лівією багатьом запам’ятався особливим стилем оборони "синьо-жовтих". "Мені подобається гра в лінію, – казав до гри Блохін. – Але якщо випадають Несмачний, Федоров, Шершун, то вже, як ви самі розумієте, виникає проблема". До речі, Шершун в Африку таки полетів і провів не зовсім вдалий матч.

Чимало критики у той час отримував футболіст Фенербахче Сергій Ребров, який у клубі закривав незвичну позицію правого півзахисника.

Я викликаю Реброва не для того, щоб його морально підтримати, – пояснював у властивому брутально-сатиричному стилі Блохін. – Морально можна підтримати члена сім'ї, друга. А тут – національна збірна України і я вважаю, що на даний момент Ребров потрібен нашій команді. А підтримувати я нікого не збираюся, підтримувати можна лише за межами футбольного поля.

Зараз у таке важко повірити, однак напередодні гри Олег Блохін не приховував – інформації про суперника немає як такої. "Приблизний стиль гри лівійців ми уявляємо", – казав наставник.

Футболісти у своїх коментарях теж це підтверджували. Сергій Ребров відповів, що не знає про майбутнього опонента "абсолютно нічого". Анатолій Тимощук хоча б володів статистикою: "В останніх чотирьох поєдинках лівійці забили 17 голів і пропустили 2. Така різниця говорить багато про що".

Пуканич забив гол у бутсах Шищенка

"Не можу сказати, що я часто згадую той матч, та коли це відбувається, то переживаю приємну ностальгію, – каже в коментарі Збірна24 герой дуелі з лівійцями Адріан Пуканич. –Вже забув, що саме відчував на установці, коли дізнався про вихід у старті, але однозначно було приємно. Пригадую, що отримав футболку із номером "7" на спині – Андрія Шевченка у Лівії з нами не було. Зберігаю її дотепер".

Збірна України перед поєдинком в Лівії

У своєму другому матчі за збірну Пуканич вийшов у старті і вже на 15-й хвилині відкрив рахунок.

Все відбувалося дуже стрімко – простріл з правого флангу від Олександра Косиріна, рикошет після удару Андрія Вороніна і далі мій постріл. Влучив? Влучив. Мабуть, я прийняв єдине правильне рішення у тій ситуації. До речі, на поєдинок у Тріполі я вийшов у бутсах Сергія Шищенка, адже свої порвав на тренуванні. Згодом Сергій підколював: "Виставляй тепер", – тодішній півзахисник Шахтаря, який зараз виступає за друголіговий ФК Ужгород, пригадує лівійську гру з найменшими деталями.

Свою перевагу підопічні Блохіна втратили на старті другого тайму. Дехто пов’язував пропущений гол з незвичною організацією лінії оборони. "Гра захисту в лінію – зовсім не ініціатива Блохіна, – каже Богдан Шершун в інтерв’ю Збірна24. – Мій партнер по захисту Олександр Головко діяв більше персонально, а я намагався витримувати лінію і витягував на себе гравців. Таким чином ми не сідали глибоко. Коли я виступав у московському ЦСКА, саме такі ідеї запровадив португалець Артур Жорже. Навіть на той час наявність на полі останнього захисника – вважалося архаїзмом, минулим століттям і просто дуже застарілою ідеєю. Після гри Олег Володимирович акцентував увагу на тому, що не варто було грати у лінію".

Читайте також "Забуті імена". Трагічна історія футболіста збірної України, який згаснув у 25

Гол лівійців виявився курйозним і трохи нагадав трагічну для нас помилку Олександра Шовковського у Словенії. Тоді дальній удар Міленко Ачімовіча змусив нашого коментатора Олександра Журахівського видати в ефірі епохальну фразу "Сашко, де ти гуляв?" Шершун вважає, що у Тріполі трапився просто нещасний випадок.

Загалом ми діяли непогано, проте в епізоді з голом не розібралися. Я скидав назад Шовковському, він вийшов із воріт і не зумів вибити м’яч. Лівійці перехопили його і вразили ціль", – згадує Богдан.

Напарник Шершуна по обороні Олександр Головко також відмінно пам’ятає провал в епізоді із пропущеним голом. "Початок 2000-х це перехідний період для всього українського футболу, такий собі рубіж, – розповідає в коментарі Збірна24 Олександр Головко. – На той момент у нас в кращому випадку, мабуть, дві команди у такому стилі діяли. Вперше повноцінно з цим я зіткнувся, коли виступав у Китаї і перебував на перегляді у Ліверпулі. Однак ні в Динамо, ні у збірній ніколи не грав саме таким чином. Все виглядало традиційно: ліберо, стоппер, жодної лінії".

Для легендарного оборонця цей поєдинок став лебединою піснею у національній збірній України. "Матч у Лівії – особливий досвід. По-перше, я ніколи раніше не грав у Африці, а по-друге, ця гра стала останньою для мене у складі збірної. Загалом Лівія справила враження специфічної країни. Відтоді минуло багато років, але я дотепер пам’ятаю жахливий стан газону на стадіоні у Тріполі".

"Навколо озброєні люди, гармати стоять"

На пропущений гол тренерський штаб збірної відреагував миттєво і випустив двох форвардів-дебютантів. "Єдиний матч у футболці збірної однозначно запам’ятався мені на все життя, – каже в коментарі Збірна24 нападник Тарас Кабанов. – Ми перебували на зборах у Туреччині з Карпатами, коли хтось із помічників Олега Володимировича сповістив нам про виклик. У табір збірної вирушили також Сергій Мізін та Юрій Беньо. Тренуватися з найкращими футболістами країни – гордість для мене. Хоч і двобій з Лівією був товариським, проте команда під керівництвом Блохіна проводила свій другий матч і це мало неабияке значення. Я отримав півгодини ігрового часу, виходив якраз після того, як лівійці зрівняли. На жаль, я не мав дуже хороших нагод для того, щоб забити".

Також Кабанов пригадує особливий антураж, що оточував нашу делегацію на півночі Африки.

Ми приземлилися у військовому аеропорту. Ніколи не забуду ті відчуття – навколо озброєні люди, гармати стоять… Дорогою для мене є форма національної збірної, яку бережу дотепер. Вона є чи не найціннішою у колекції моїх футболок", – каже Тарас.

Крім того, Кабанов відзначає особливу атмосферу, яка панувала у таборі збірної. "Кількох хлопців я знав ще по "молодіжці": Богдана Шершуна, Адріана Пуканича. Та й одноклубники з Карпат підтримували у колективі. Звичайно, що я хвилювався перед дебютом, втім вийшов на поле і усі переживання миттєво зникли", – розповідає футболіст.

До кінця поєдинку хлопці Блохіна так і не змогли знову вийти вперед і змушені були вдовольнитися нічийним результатом. Зрештою, цифри на табло у тій ситуації мали чи не найменше значення. Попереду на збірну України чекав відповідальний і особливий рік. У 2004-му "синьо-жовті" жодного разу не перемогли у товариських матчах (три поразки і дві нічиї), однак дуже успішно провели п’ять поєдинків у відборі на Чемпіонат світу: нічийні матчі із Данією та Грецією, відчайдушна перемога над казахами, львівська звитяга над грузинами і тріумфальний виїзд в Туреччину, де Шевченко і компанія шокували турків – 3:0. Погодьтеся, серйозна заявка на перше місце у групі. Та це вже зовсім інша історія.

Протокол

18.02.2004. Тріполі. Стадіон "11 червня". 40 000 глядачів.

Суддя: Абдурахман Ель Арумуді (Марокко).

Україна: Шовковський, Симоненко (Чечер, 62), Головко (капітан), Шершун, Гай, Тимощук, Пуканич (Луценко, 51), Шищенко (Ткаченко, 68), Косирін (Онищенко, 75), Воронін (Кабанов, 60), Ребров (Балабанов, 62).
Запасні: Шутков, Беньо.
Тренер: Олег Блохін.

Голи: Надер Кара, 56 – Пуканич, 15.

Соковитий сюжет Миколи Василькова для "Вікна-Спорт СТБ": пісок замість трави, свіжі враження Адріана Пуканича та пояснення фатальної помилки від Олександра Шовковського

Факти: