Батько

Це найголовніша людина у житті. Він виховав мене і навчив правильних речей. Маю на увазі навіть не футбол (Андрій Федецький – найкращий бомбардир в історії луцької Волині), а життєву науку: поважати старших людей, допомагати слабшим. Пізніше я почав звертати увагу на те, як батько ставиться до інших, брав з нього приклад. Коли дивився на це, то мене переповнювала гордість. Тато був душею компанії, сприймав життя позитивно. Я не боявся, що він може насварити, але його слово завжди було авторитетом для мене. Якщо мама йшла на поблажки, то з татом важко було сперечатися.

Читайте також Попов назвав ТОП 5 матчів збірної: шокувати Росію, стримати чемпіонів світу, побачити Педерсена

Шахтар

Перший серйозний клуб у моїй кар'єрі – потрапив туди якраз укінці 10-го класу. Я був ще дитиною і поїхав так далеко, за 1200 кілометрів у Донецьк – це шок. Спочатку почувався жахливо. Не скажу, що мене погано прийняли, навпаки, все було гаразд. Проте довелося вийти із зони комфорту.

Звик, що тато і мама завжди допомагають, нагодують, одягнуть, випрасують речі… А тут мав виживати сам. То були перші уроки дисципліни. Якщо прокидаєшся трохи пізніше, то можеш піти до школи без штанів. Бо хтось вже твої штани одягнув. Дідівщини не було, але дух це загартовувало. Міцний характер я отримав по генах від батька, однак у Шахтарі я ще більше його загартував.

Карпати

Усі знають, що наші взаємини з Карпатами складалися з різних етапів: як з приємних, так і не дуже. Але, повірте, жодного негативу у моїй пам'яті та серці немає. Згадую лише позитив: хороший колектив, чудовий підхід до тренувань, комфортні умови і звичайно фантастичні емоції, пов'язані з вболівальниками.

Це і гол Галатасараю, і шалена група з Борусією, і прем'єрний виклик у збірну. Коли я повернувся до Львова через кілька років, то негативу знову вистачало, утім, я пригадую приємні емоції, зокрема, матч проти Волині за збереження місця в УПЛ. Тоді Олександру Чижевському вдалося створити прекрасний колектив. Це саме той тренер, який потрібен був команді, у нього "зелено-біле" серце.

Федецький забиває Галатасараю / Фото ФК Карпати

Дніпро

Коли вийшов на перше тренування, то склалося враження, ніби я приїхав у Реал. Дивлюся на нових партнерів і думаю собі: "А де ж я тут буду грати? На якій позиції?" Так, я був сформованим футболістом, та довелося усе розпочинати з нуля. Я знав багатьох хлопців – Ротаня, Селезньова, Мандзюка – але певний мандраж відчував. Наполегливо працював на тренуваннях, потім поспілкувався з Хуанде Рамосом, який став ініціатором мого переходу.

Я відчув довіру від тренера і підтримку. У Дніпрі я пережив фінансову скруту і періоди, коли футболісти не отримували грошей. Однак ми боролися заради команди і вболівальників. Я був приємно здивований – жоден легіонер не відмовився грати за Дніпро, попри відсутність коштів. Кожен виконав свій контракт, а ми заслужили вихід у фінал Ліги Європи.

У матчі з Наполі / Фото Getty Images

Німеччина

Це чудовий і важливий досвід, який дав мені дуже багато. В Україні існує стереотип про розвинуту Європу, мовляв, там круто і класно. Повірте, це далеко не завжди так. За цією розкішною картинкою ховається інше життя. Вдома – найкраще. Тут люди добріші. У футбольному плані мій досвід також був пізнавальним.

Звичайно, Дармштадт це не топова команда, проте я не жалкую. Побував у ролі легіонера і мав можливість порівняти з тим, що бачив в Україні. Якщо у нас іноземцю допомагає людина з клубу, починаючи від квартири, закінчуючи рахунками в банку, то там все самотужки маєш робити. Навіть у Баварії не так легко – Дуглас Коста розповідав, що там теж гравець не відчуває гіперопіки.

Федецький у поєдинку Бундесліги / Фото Getty Images

Збірна

Виступи за головну команду країни для мене – це все. Це вершина будь-чого. Не існує жодного клубу у світі, що міг би зрівнятися зі збірною. Мрії про Реал чи Барселону? Моєю головною ціллю у кар'єрі була синьо-жовта футболка. З нею пов'язані найяскравіші емоції, особливо, коли стадіон співає гімн. Це щось неймовірне!

Я тут народився і не може бути по-іншому. Коли у країні відбувалися не зовсім правильні речі, то матчі за збірну завжди були для мене віддушиною. У такі миті пропускаєш крізь себе патріотизм. Коли слухав гімн, то перед очима з'являлися наші герої, наші воїни. Кожен футболіст збірної розумів, що треба віддати всього себе і навіть більше. Ми грали заради вболівальників і особливо заради наших військових, які нас підтримували і переживали.

У протистоянні з німцями / Фото Getty Images

Політика

Я отримав величезну кількість критики на свою адресу. У нас чимало людей, які люблять з телевізором порозмовляти. Вони найрозумніші. А якщо спробувати щось змінити на краще… Я не був асом у політичних моментах. Просто існує людська совість. Ти спостерігаєш за тим, що твориться у державі, і хочеш змінити цей безлад. З'являється така можливість. Я бачив себе у сфері спорту, мав плани щодо дитячих шкіл, відновлення і побудови майданчиків. Так, я не потрапив у Верховну Раду, але зовсім не шкодую про свою спробу. Зі свого боку я робив усе, що міг. Ми сформували класну команду, спали по 4 – 5 годин на добу, багато працювали. Навіть під час тренувальних зборів графік був легшим.

Якби я хоча б на кілька відсотків міг щось змінити, то взявся б за це знову. Кажуть, що Федецький побіг за грошима? Не вірте у це. Бог допоміг мені заробити кошти на футбольному полі – і я ніколи не розглядав політику, як інструмент збагачення.

Син

Адріан зараз займається у Віктора Євгеновича Попка, мого першого тренера. Він навчав мене першим футбольним навичкам – наприклад, як правильно по м'ячу бити. Тепер я маю безліч вільного часу – приємно його проводити з сином, який йде дорогою свого дідуся та батька. Я пишаюся Адріаном. Син перейняв мій характер, у нього вистачає спортивного азарту. Деколи сварюся з ним через надмірні емоції. Втім, певні успіхи на дитячому рівні у нього є. Як батькові, мені приємно, що син продовжує династію Федецьких.

Повторюю йому: "Синочку, я був кращим за діда Андрія, а ти маєш на голову перевершити тата". Зі свого боку я робитиму все для того, щоб допомогти йому. Також даю синові корисні поради та згадую батькову науку, який казав: "Як би ти високо не літав, стався до усіх людей однаково і з повагою. Неважливо, який статус і заслуги у цієї людини".

Дідусь, син та онук / Фото Юрія Конкевича

Мрія

Зараз я проводжу час з родиною, коханою та сином, насолоджуюся і надолужую втрачене. Це особливий етап мого життя. Однак я постійно думаю про майбутнє і маю вдосталь планів. Не готовий поки що сказати – спорт це чи бізнес. Знову згадую тата, який наголошував: "Якщо не знаєш що робити, не поспішай. Життя тобі обов'язково підкаже".

Я маю тренерський диплом категорії А, проте чомусь душа до тренерства не лежить. Це велика жертва, адже 24 години на добу ти повинен приділяти команді. А це доволі непросто. Планів і мрій багато, але треба трохи зачекати. Згодом все буде.