Війну Йожеф Йожефович зустрів у стінах лікарні. Тренер планово ліг під ніж, однак зараз почувається добре.
Читайте також Щоб вони благали померти, але не вмирали, – вогняне звернення футболістки до окупантів
"Я ліг завчасно, пройшов відповідну підготовку. А тут розпочалася війна. Все ж плани вирішили не змінювати. Зараз все гаразд, тільки змарнів пристойно. Нічого, вже починаю їсти більше, тому повинен надолужити втрачене", – каже Сабо.
Тренер сильно переживає через війну в Україні:
Я не можу… Сам би взяв автомат. Кожен вечір плачу. Як можна таке зробити?! Я ніколи не подумав би, що Росія нападе на Україну. Ну ніколи! Коли я виходив на поле проти московських команд, то тільки й чув звинувачення у свій бік: "От ти фашист!" Я злився, нервувався… І хто в підсумку виявився фашистом? Вони самі фашисти!
У лікарні екстренер збірної України та Динамо уважно стежить за новинами:
Намагаюся трохи відволікатися від цього, бо переживаю сильно. У загальних рисах знаю про все, що відбувається в Україні. Рідні та близькі телефонують, я запитую про обстановку, дізнаюся, як справи. Подвиги ЗСУ? Я про це навіть читаю вибірково. З-поміж інших новин якраз концентруюся на позитивних і радію. Молодці наші хлопці! Вони герої. Ось яка наша Україна!
Путіна легендарний тренер називає хворим чоловіком та несповна розуму, однак засуджує і простих росіян:
Дехто там пише, мовляв, для чого звинувачувати простих людей, росіян – це ж все Путін винен. А я кажу – та й*б вашу м*ть, значить українці – жінки та діти – з голими руками йшли на танки. Це нормально, правда? А росіяни не можуть зупинити одного хворого чоловіка? Пишуть, що нарешті прокинулися їхні мільярдери. Побачимо – не знаю, як там буде далі.
Сабо відмовився від поїздки за кордон і збирається займатися волонтерством:
Мені телефонували з Будапешта, інтерв'ю записували. "Давай до нас в Угорщину", – пропонували. Дають квартиру, обіцяють всі умови. Я відповів категорично: "Нікуди я не хочу їхати". Я вийду зі стін клініки і буду допомагати людям, які потребують цього. У когось немає житла, декому нема що їсти. Як зможу, так і допомагатиму. Я залишаюся у Києві. І нікуди не хочу їхати. Усі свої медалі, титули, регалії – це все я заробив тут, в Україні. Куди мені їхати? У моїй країні біда. Я повинен бути тут.
Тренер вірить у перемогу України: "Ой, знаєте, я не хочу наврочити. Але все так складається, що ми виграємо цю війну. Проте маємо набратися терпіння, ще треба почекати. У нас ще багато проблем: диверсанти, мародери… Однак ми маємо встояти і захистити свою землю. Слава Україні!"